Інтерв'ю з Мирославою Дрогомирецькою в журналі "Styleboom".

Мирослава Дрогомирецька —
лікар особливого покликання
Жінка, яка дбає про красу
та слухає своє серце…

Сучасний світ став вимогливим до людини, до жінки зокрема. Яка вона сьогодні — сильна і незалежна чи тендітна, яка потребує опори? Знайомимося з Мирославою Дрогомирецькою, чиї досягнення — доказ того, що жіноча багатогранність гідна подиву. Вона першою привезла в Україну методику лікування незнімними ортодонтичними апаратами, створила нову програму післядипломного навчання лікарів для підвищення рівня надання ортодонтичної допомоги в Україні, заснувала першокласну клініку естетичної стоматології. Головний ортодонт МОЗ України, доктор медичних наук, доцент, завідувач кафедри ортодонтії Київської національної медичної академії ім. П. Л.?Шупика, заслужений лікар України, почесний член європейської та міжнародної асоціації ортодонтів, нагороджена орденами Княгині Ольги II і III ступенів, лауреат премії «Жінка III тисячоліття» — про свої реалізовані мрії, сім’ю, професійний успіх, моду та життєву філософію для журналу «StyleBoom».

— StyleBoom: Якою, на Вашу думку, є жінка третього тисячоліття?

— Мирослава Драгомирецька: Коли говорять про ґендерну політику, то здебільшого звертають увагу на те, що жінка хоче, наприклад, стати на рівні з чоловіком чи вище. Така думка, звісно, має право на існування, але у моєму розумінні це щось інше. Жінка третього тисячоліття — однозначно жіночна, добра, кохана, ніжна і вишукана… Вона ще й сильна, смілива та рішуча. Сучасна жінка — майже ідеальна, вона поєднала в собі як цілком нові риси, так і ті, що передаються генетично з покоління в покоління. Це жінка-мати, прекрасна дружина і любляча сестра, це також серйозний і надійний партнер та ділова людина, з якою потрібно рахуватися у професійній діяльності.

— SВ: У чому секрет Вашого успіху? Що нині вважаєте найбільшим досягненням у своєму житті?

— М. Д.: Мені видається, що попри всі мої професійні та організаційні досягнення, найбільший здобуток — певна рівновага, де головне — це підтримка сім’ї, яка й дає можливість жінці розкритися вповні. Я знайшла людину, яка дала мені можливість реалізуватися, у мене така сім’я, яка на енергетичному та фізичному рівнях допомагає мені жити і бути щасливою. Це надзвичайно важливо, адже є такі жінки, які можуть багато, але їм стають на заваді певні психологічні сімейні кайдани. Якщо узагальнити, я досягла гармонії, яка є рушійною силою у моєму житті.
І звісно, моїм досягненням є те, що я змогла реалізуватися в Києві: створити кафедру, проштовхнути свої ідеї та вміння на державницькому рівні, у клініці об’єднати навколо себе професіоналів, які мене підтримують та розуміють.
Це все давалося непросто. Проте коли все занадто просто та легко, тоді здобуте не цінується. Моє життя схоже на біг з перешкодами, де у відповідну мить вмикаються якісь підсвідомі резерви та прагнення перемогти. Секрету успіху немає, є прості істини: як би не було складно, які б труднощі не виникали на шляху, треба «народити» ідею, прокинутися вранці і працювати, реалізовуючи те, що придумала. Насправді, це добре розуміють ті, хто таке пережив.

— SВ: Ортодонтія — справа Вашого життя. Ви завжди мріяли стати лікарем?

— М. Д.: У моєму дитинстві хлопці мріяли стати льотчиками-пілотами, а дівчатка — вчителями чи лікарями. Це були наші ідеали. У нашій родині не було лікарів. З дитинства я захоплювалася тваринками, потім можливістю їм допомогти і завжди мріяла стати хірургом. Коли вступила на стоматологію, про яку тоді не мала уявлення, у процесі навчання зрозуміла: це моє. Згодом стало ясно, як можна застосувати своє бажання бути хірургом у стоматологічній практиці. На той час, коли я завершувала навчання, ортодонтія не була такою популярною. Мало хто знав про «криві зуби». Тут треба віддати належне інтуїції мого, тоді майбутнього чоловіка, який надихнув мене до справи мого життя. Він просто якось розмірковував про те, як це може бути творчо та цікаво для жінки, і я дослухалася до цієї поради, почала вникати в суть справи, і вона мене захопила… Ось так випадково чи зовсім не випадково я нині здатна відстоювати ортодонтію на будь-якому рівні.

— SВ: Ви свого часу успішно працювали у власній клініці у Львові. Що спонукало Вас перебратися до Києва?

— М. Д.: Так, першу клініку ми з чоловіком створили у Львові й успішно працювали там разом. Це був тандем закоханих у стоматологію людей. Школа ортодонтії у Львові на той момент була передовою. На запрошення товариша я приїздила до Києва консультувати колег по роботі у приватній клініці. Мене захопила психологія київських пацієнтів, відмінна від львівських ментально. Я зіштовхнулася з цілковито іншим рівнем розуміння того, що потрібно для здоров’я. Тут можна було реалізувати нові технології набагато швидше, прогресивніше, з більшою віддачею. Це була праця на розвиток ортодонтичної науки. Згодом, уже маючи педагогічний досвід, вирішила створити кафедру післядипломної освіти, яка дає вузьку спеціалізацію цього складного профілю стоматології. Маючи знання, міжнародний досвід, контакти у Європі, мені була небайдужа якісна підготовка наших спеціалістів, я чітко знала, де можу застосувати свої знання. Власне й тоді до Києва переїхав мій чоловік, який на той час змінив свою діяльність, а я отримала підтримку ректорату Київської національної медичної академії післядипломної освіти, Міністерства охорони здоров’я і нагоду реалізувати свої ідеї.

— SВ: Попри таку зайнятість, вдається знаходити час на сім’ю, відпочинок?

— М. Д.: Двоє моїх синів уже доволі самостійні, молодшому — 25, старшому — 29 років. Ми завжди й скрізь були разом. Діти бачили нашу зайнятість, тому своїми вчинками, навчанням старалися допомагати нам, батькам, і я їм дуже вдячна за це. З появою донечки, якій чотири роки, переживаємо нову піднесену хвилю почуттів та емоцій. У неї склався асоційований тип зайнятої мами, але усі вільні години, хвилини вона зі мною. Донька — наш маленький партнер, товариш, вона має певний стереотип до наслідування. Адже щоб чогось досягти, потрібно важко працювати. І цей адреналін змушує рухатися вперед, це така внутрішня потреба себе реалізувати. Це ще можна порівняти хіба з відчуттями спортсмена, який отримує задоволення від важкого тренування.
Іноді сама дивуюсь: як я відновлююсь? Коли отримую позитив від спілкування з людьми, це, мабуть, додає якоїсь сили, замість відпочинку як такого. Звісно, я багато віддаю, але натомість отримую величезне задоволення на професійному та естетичному рівнях. Спілкування з пацієнтами — це психологія та інтуїція. Вміти зрозуміти, переконати, допомогти — таке спілкування збагачує. Попри стоматологічні проблеми, відкриваються і сильні людські грані. Я тішуся, коли пацієнт виходить після консультації задоволеним. Так, він знає, що має певні проблеми. Та він нам повірив. Повірив, що їх вирішать і вирішать професійно.

— SВ: Ви людина, яка дбає про красу інших. Попри красу зовнішню, які внутрішні риси цінуєте в людях?

— М. Д.: Не завжди краса зовнішня є відображенням краси внутрішньої, і це помітно у зверхньому ставленні, неприязні. Інколи неприваблива ззовні людина виявляється милою, і, спілкуючись, відчуваєш тільки позитив. Ціную в людях порядність, відкритість, правдивість та людяність.

— SВ: Чи цікавитеся модою?

— М. Д.: Звісно, а яка сучасна жінка не хоче виглядати гарно? Для власної втіхи жінка повинна бути охайною та стильною. Стиль створюється з образів людей, з того, що подобається, відчувається інтуїтивно. Багато залежить від енергетики жінки, яка недорогу річ може носити так, щоб усі нею захоплювались. Це ще раз підтверджує те, що кожна жінка має відшукати власний стиль. Скажімо, мене не приваблюють дорогі прикраси. Цінним є хіба що дорогий моєму серцю подарунок від чоловіка. Відчуваю себе гармонійно в одязі класичного стилю. Проте іноді можу і поекспериментувати. Вважаю, що не треба боятися прислухатися до професіоналів у пошуках свого стилю, адже саме вони нині з попелюшок роблять принцес. Багато українських дизайнерів надзвичайно талановиті, одними з улюблених є Роксолана Богуцька, Оксана Караванська, Світлана Бевза, Тарас Краскін…

— SВ: Побажайте щось гарного жінкам…

— М. Д.: Кожна жінка передусім повинна слухати свої серце та душу. Прекрасно і щасливо почуваються жінки, які своїм покликанням ставлять винятково материнство. Треба віддати їм честь і хвалу. Є й інші жінки, які можуть себе реалізувати професійно, які почуваються в гармонії, будучи діловою, а також коханою, люблячою. Я б хотіла побажати жінкам слухати себе й не жити лише за певними стандартами. Тільки слухаючи себе, жінки можуть перевернути гори. Робіть те, що ви любите, що вам вдається найкраще, реалізовуйтеся! Не стримуйте себе і шукайте щастя у внутрішньому розвитку. Наш світ є настільки суб’єктивним, що мусимо прислухатися до себе. Бажаю так і діяти!

Розмовляла Оксана Сворик